Monday, April 30, 2018

Київ, будинки iз секретами/ Kyiv, buildings with secrets

Iснує кiлька незвичайних i «дуже київських» будинкiв, обожнюваних мешканцями столицi. Загадковi споруди вже рокiв сто iнтригують мiщан i приїжджих, обростаючи чутками та легендами.

«Замок Ричарда Левине Серце»

Таку романтичну назву дали кияни з легкої руки письменника Вiктора Некрасова будинковi на Андрiївському узвозi, 15.

Кажуть, духiв завезли сюди разом iз проектом будiвлi, начебто поцупленим у петербурзького архiтектора, академiка Роберта Марфельда в кiнцi ХIХ столiття. Проект пiтерського будинку пiдозрiло нагадує київський «замок Ричарда», тiльки на безнадiйно пласкiй мiсцевостi.

За документами, неоготичний особняк iз гострими шпилями, зубчастими стiнами та критою галереєю звiв 1904 року на Андрiївському узвозi технiк-будiвельник Андрiй Краусс на замовлення київського пiдрядника Дмитра Орлова. Той вирiшив вкласти грошi у прибутковий будинок (Київ якраз переживав будiвельну лихоманку), проте скоро був застрiлений за загадкових обставин. Його вдова мусила продати будинок.

I ось щойно новий власник здав квартири в оренду, Києвом поповзли чутки про нечисту силу. Домовики в будинку бешкетували артистично. Спочатку починали рипiти дошки пiдлоги, потiм iз димарiв чулося шурхотiння, плач i несамовите завивання. Пiд час грози й сильного вiтру обстановочку доповнювали стогони та волання з кутової башти. Переляканi київськi обивателi волiли б рознести проклятий будинок на друзки. I тодi один iз його мешканцiв, професор духовної академiї Степан Голубєв, зiграв роль героя-рятiвника. Якось, змучений завиваннями, вiн застромив руку в комин i надибав джерело звукiв — дiряву яєчну шкаралупу, своєрiдний резонатор, скорiш за все — прикол будiвельникiв, яких чимось роздратував пiдрядник...

Може, й так, але будинок не втратив мiстичного ореолу.

В кiнцi 1960-х вiн, напханий звичайними комуналками, став мiсцем паломництва київської богеми, ваблячи, зокрема, подвiр’ям iз фантастичним краєвидом Подолу та Лiвого берега.

Рокiв п’ятнадцять тому «замок Ричарда» стояв покинутий i зловiсно дивився в далечiнь червоними вiкнами — певно, вони були забитi фанерою такого кольору. Потiм iз будинку вирiшили зробити VIP-готель, i зiпсували весь колорит «євроремонтом». Але нiчогiсiнько з того не вийшло: спочатку треба було з привидами домовитися. Пройдiть повз «замок» якось пiзно увечерi — вiн досi стоїть темний i порожнiй, i тiльки в одному вiконечку мерехтить свiтло...

*
Считается, что его так назвал известный киевский писатель Виктор Некрасов в 1967 году. Тогда в одном из номеров литературного журнала «Новый мир» была опубликована статья Некрасова «Дом Турбиных», посвященная дому Михаила Булгакова (Андреевский спуск, 13), где по сюжету романа «Белая гвардия» проживала семья Турбиных. В этой статье Некрасов упоминает несколько зданий на Андреевском спуске и среди них Замок Ричарда. Название каким-то образом «приклеилось» к дому.
Английский король Ричард I Львиное Сердце (1157 – 1199) никогда не был в Киеве и не имеет никакого отношение к этому дому. Король и не мог иметь какое-то отношение к замку на Андреевском спуске, так как он был построен в начале XX века – в 1902–1904 годах, спустя семь столетий со смерти короля Ричарда.

С самого начала своего существования дом заслужил дурную славу. В 1904 году, во время окончания строительства, здесь произошел сильный пожар. Позднее выяснили, что виновниками пожара были двое ночевавших тут работников. А уже после окончания строительства по городу разошлись слухи о том, что в доме живут привидения. Слухи возникли из-за пугающих таинственных звуков и завываний, которые, казалось, исходили прямо из стен.

В 1911 году Дмитрия Орлова убили на Дальнем Востоке, где он занимался строительством, что окончательно укрепило репутацию несчастливого дома. Вдове Орлова, оставшейся с пятью детьми, пришлось продать дом, чтобы расплатиться с долгами. Новой владелицей дома стала Мария Франк. Скоро дом перепродали купцу Анатолию Серебреникову, а позже – князю Павлу Урусову. Хозяева сменялись часто, и жильцы бежали из дома все из-за тех же шумных призраков. На самом деле, рабочие, которым заказчики мало заплатили за их работу, решили отомстить, и положили яичную скорлупу, с проделанными в ней отверстиями (по другой версии – это были глиняные черепки), в вентиляционные и печные трубы, и при каждом порыве ветра она издавала кошмарные завывающие звуки. По легенде, эта скорлупа была обнаружена случайно, одним из арендаторов – историком Степаном Голубевым.

В 1983 году всех жителей отселили и начали капитальный ремонт, чтобы сделать в доме гостиницу. Но реконструкция проходила медленно и после распада СССР остановилась совсем. Позже нашелся иностранный инвестор, но опять ничего не получилось. Дом уже несколько раз сменял разных инвесторов, но результата это так и не принесло. Роковой замок до сих пор стоит пустой и огороженный строительным забором. - источник

Андріївський узвіз, № 13

Сусiднiй за номером, але розташований значно нижче по Андрiївському узвозу, будинок № 13 — саме його так тепло змальовує киянин Михайло Булгаков на сторiнках «Бiлої гвардiї».

Пам’ятаєте кремовi штори, якi наче захищали родинний затишок Турбiних? Пiзнаєте оцю вузьку щiлину мiж будинками, де Нiколка ховав зброю вiд обшуку?

Не у романi, а насправдi цю споруду «постройки изумительной», двоповерхову з боку вулицi та одноповерхову з боку подвiр’я — дуже любила сiм’я Булгакових, що винаймала в ньому квартиру № 2 на другому поверсi у 1909–1919 роках. Домовласники Листовничi постали у романi в подобi не надто позитивних персонажiв Лисовичiв.

Iнтер’єри «№ 13» любовно вiдтворенi за описом у романi та спогадами сучасникiв, i тепер тут дiє лiтературно-меморiальний музей Булгакова.

Замок — не барона i не Штейнгеля (1898)

Неповторний готичний силует, стрiлчастi вiкна й гострий шпиль — принади будинку-замку на Ярославовiм валу, 1, що в тилу Золотих ворiт. Його вхiд охороняють крилатi потвори (нi, не в чорнiй унiформi та з рацiєю, а кам’янi, над порталом); але якщо вас уже пропустили, то, пройшовши крiзь вишукану браму на подвiр’я, на порозi будинку прочитаєте привiтання латиною: «Salve».

Часто путiвники наводять гарну, але помилкову назву «Замок барона Штейнгеля».

Насправдi будинком володiв помiщик Михайло Подгорський, а пiзнiше — «цукровий король» Лев Бродський. А барон Магнус-Карл-Олександр Вiльгельмович Штейнгель мешкав (а також торгував вином iз власних виноградникiв) у сусiдньому особняку пiд номером 3, де зараз посольство Iндiї.

Будинок-замок (1898) довго тримав у секретi iм’я свого творця. Кому тiльки приписували авторство! Києвознавець Михайло Кальницький знайшов докази на користь Миколи Добачевського. Цей молодий iнженер приїхав до Києва в кiнцi ХIХ столiття i швидко досяг успiхiв, але скоро його «вижила» звiдти iнтригами мiсцева архiтектурна елiта.

*
«Убежище рыцаря», также известное как «Замок барона Штейнгеля» или просто – «Дом со шпилем» – это красивое здание в псевдоготическом стиле прямо в начале улицы Ярославов Вал (сразу возле Золотых Ворот).

С этим зданием, как впрочем, и с другими известными киевскими домами, связано множество легенд и мифов. Долгие годы считалось, что этот дом был построен по заказу барона Штейнгеля, что и отразилось в «народном» названии замка, но на самом деле барон не имеет никакого отношения к этому дому.

Барону Штейнгелю на самом деле принадлежал соседний с «замком» дом – по адресу Ярославов Вал, 3. Когда в 1898 году слева от усадьбы барона вырос замок, люди «приписали» его Штейнгелю.

Также ходили слухи, что замок принадлежит некоему графу и табачному фабриканту Сальве – в Киеве действительно долгое время выпускались папиросы с таким названием, а возле входа в парадное замка есть мозаичная надпись «Salve!» (в переводе с латыни означает «Здравствуй!»).

На самом деле дом был построен в 1896-98 гг. по заказу помещика польского происхождения Михаила Подгорского. Автором проекта дома стал молодой архитектор Николай Николаевич Добачевский (1860 - ?), который, несмотря на свою молодость, успел объездить полмира и даже участвовал в строительстве Панамского канала. К сожалению, это один из тех немногих зданий, которые создал в Киеве талантливый архитектор – Добачевский вскоре эмигрировал.

*[Увы, имя Николая Добачевского всплыло в связи с кровавым еврейским погромом, который произошел в Киеве в октябре 1905 года. Окружной суд провел следствие, выясняя имена наиболее активных погромщиков. Были опрошены многочисленные свидетели. Один из них – мещанин Нохим Ицкович – показал об октябрьских событиях буквально следующее:

«Часов в 12 дня, когда я был на углу Крещатика и Прорезной ул., сюда подошла патриотическая манифестация, направлявшаяся к Думе. Во главе процессии... шел неизвестный мне господин, одетый в черное пальто с серебряными пуговицами и серебряными же длинными погонами; на голове у него была фуражка с красным околышем; по-видимому, это форма интендантская. В то время, перед появлением манифестации, толпа громила магазин Хаскельмана, но когда появилась манифестация, толпа приостановилась, и тогда господин в форме, о котором я упомянул, обратился к хулиганам со словами: «Чего же вы перестали работать? Что так слабо? Живее немного! Нам дозволено!». Чиновника, о котором я говорил, я хорошо запомнил и могу его узнать: он высокого роста брюнет, с черными усами и черной бородкой... После погрома я описывал некоторым знакомым приметы этого человека, и мне говорили, что, вероятно, это был интендантский чиновник Добачевский».

Поскольку Ицкович сам не был уверен в опознании Добачевского, его свидетельство подвергли проверке. Сыскная часть городской полиции установила за инженером наблюдение. И составила такой букет компрометирующих данных, что к нему подошла бы чуть ли не каждая вторая статья «Уложения о наказаниях» – тогдашнего российского УК.

Из рапорта сыщиков выясняется, что делал Добачевский после краха своих архитектурных замыслов. Он продал имение жены, а деньги проиграл в карты. Потом инженер вообще бросил жену с четырьмя детьми, не оказывая им никакой помощи.

Материалы о горе-инженере обрываются документами за 1906 год. Что же дальше сталось с Добачевским? Отсутствие сведений о нем позволяет предположить, что он или сам переехал от греха подальше в другой город (слишком уж некрасивая репутация создалась у него в Киеве), или его все же подвергли ссылке за доказанные проступки. - источник]

После революции замок национализировали и с тех пор до недавнего времени «замок барона» представлял собой дом с коммунальными квартирами. Следы былой «коммунальной жизни» в доме можно наблюдать и сейчас.
В конце 1990-х – начале 2000-х годов замок «с боями» освободили от жильцов. Жители замка не хотели покидать дом в самом центре города, потому выселение проходило очень напряженно, с отключениями света и воды. С момента отселения дом стоит пустым, но под охраной. - источник

*
Повертаючись до декору київської архітектури, звернемо увагу на скульптурні прикраси так званого «замку Барона», колишньої садиби поміщика-шляхтича Михайла Подгорського.

Популярна серед киян споруда з виразними атлантами у вигляді чортів над вхідною аркою в будинок і внутрішній двір, виконана в неоготичному стилі і відсилає нас до епохи Середньовіччя.

Тривалий час архітектором садиби вважали В. Городецького. Той факт, що автором проекту є цивільний інженер Микола Добачевський виявився у 1990 р., коли києвознавець Михайло Кальницкий знайшов архівні дані, що прояснили непорозуміння.

Конструкція будівлі є унікальною для київської архітектури. Відомий запальним характером, М. Добачевський наважився зухвало виділити споруду зі строкатої та одноманітної забудови навколишніх будинків. Декор також було обрано достатньо ексцентричний. Оригінальна скульптура готичних храмів мала на меті розбурхати глядача, нагадати про вишній світ, уготований для праведників, а також про страшний суд і страждання в пеклі, які очікують грішників за гріхи.

Готична архітектура була характерною для Польщі, батьківщини М. Підгорського, тому він обрав цей стиль для своєї садиби. Крім того не можна упускати питання престижу, прагнення кожного підприємця проявити себе і виділитися.

Горельєфні скульптури демонів – композиційний вузол декоративного ансамблю будівлі, ніби нависають над вулицею, їх не може не помітити навіть неуважний перехожий.

Особливої ефектності їм додають розкриті перетинчасті крила кажанів – нічних вампірів. Умовно виконуючи роль атлантів (практично горизонтальне їх розміщення, що не дозволило б здійснити несучу функцію), вони мають символічну функцію.

Задля її розуміння необхідно звернутися до Першої книги про архітектуру М. Вітрувія: «Якщо хто-небудь у своїй споруді поставить замість колон мармурові статуї жінок в довгих шатах, звані каріатидами, і помістить на них мутули і карнизи, то тим, хто цікавиться він дасть таке пояснення: пелопоннеське місто Карій уклало проти Греції союз з ворогами – персами; згодом греки, зі славою завоювавши собі свободу переможним закінченням війни, за спільною згодою оголосили війну карійці. І ось, взявши їх місто, перебивши чоловіків і спустошивши їх державу, вони повели їх дружин в рабство, при цьому не дозволивши їм зняти ні їх довгих одеж, ні інших уборів заміжніх жінок не лише для того, щоб провести їх один раз в тріумфальній ході, але щоб вони, служачи тяжким прикладом рабства, вкриті вічною ганьбою, явно платилися за злочин своїх співгромадян. Заради цього тодішні архітектори застосували для громадських будівель статуї цих жінок, помістивши їх для несення тяжкості, щоб і потомство пам'ятало про покарання карійців».
Дане тлумачення пояснює смислову відміну скульптур демонів готичних храмів від скульптур будівлі на вул. Ярославів Вал. Істотною відмінністю від готичної пластики є також зображення оголеного тіла, до того ж ще й анатомічно ретельний показ — з м'язами, зморшками зрілого міцного чоловічого тіла, з округлими ребрами і нігтями пальців ніг. Така манера втілення, близька до скульптури Високого Відродження, була несумісна з готичними ідеями зречення від плоті та піднесеності. Античні канони ідеальних пропорцій людського тіла були заборонені догматами церкви і відроджені через тисячу років в епоху Ренесансу.
Однак антропорфний образ демона знаходить аналоги в відомих прикладах готичного мистецтва. Найближча аналогія — горгулії собору Паризької Богоматері (Нотр-дам-де-Парі) — такий само олюднений образ, що з живим драматизмом дивиться в далечінь міста з висот готичної архітектури.
Формальна схожість скульптур є невипадковою. Горгулії Нотр-дам-де-Парі старіші за демонів садиби Подгорського приблизно на 30 років. Вони були встановлені в процесі реставрації з 1841 по 1864 рр., під керівництвом скульптора Жоффруа Дешоме (1816–1892).

Зазначимо, що термін «горгулья» хоч і використовується поряд з термінами «химера» і «гротеск», але несе абсолютно інше значення. Горгулья — це функціональний архітектурний елемент, призначений для водостоку з даху, натомість як «химера» і «гротеск» мають більш широке образно-символічне тлумачення.
Крилаті демони – не єдині гротески садиби: склепіння над сходами прикрашають рельєфи з зображеннями драконів, що закрутисто, барвисто звиваються з-поміж кленового листя та перетворюються на пишні гілки, що розпускаються з їх хвостів (мал. 11). Миловидість та витонченість композиції однозначно відкидає приналежність до готичного стилю і в черговий раз нагадує про змішення елементів різних стилів – головний принцип еклектики ХІХ ст. - джерело

«Будинок з котами» (Дом Ягимовского, 1909),
вул. Гоголівська, 23

На тому ж Ярославовiм валу, тiльки пiд номером 28/31, мешкав видатний архiтектор Володимир Безсмертний. Понад чверть сторiччя вiн був губернським iнженером, тобто контролював будiвельнi роботи по усiй Київщинi.
Але нас цiкавить зведений за його проектом «Будинок iз кiшками» на Гоголiвськiй, 23, який, подiбно до будинку-замку, часто приписують Городецькому.

Не лише коти, а й сови, i незвичайнi маскарони прикрашають сецесiйний особняк, змушуючи цiкавих киян ламати голови над прихованим сенсом цього декору.

-
Верхня частина будинку з гербом Ягимовського та скульптурою чорта:


Фото отсюда

Клiнiка Качковського (1907)
Клиника Качковского-Маковского (ул.О.Гончара, 33 б)

Бетонного лева на клініці Качковського знизу ледь можна розгледіти. Вона досi знаходиться пiд охороною лева. Бетонний звiр грiзно рикає на нас i наче ось-ось кинеться, вiдштовхнувшись вiд даху будинку № 33 по вулицi О. Гончара. Колись йому випало стерегти спокiй самого Петра Столипiна, голову росiйського уряду, який помирав у лiкарнi пiсля замаху терориста.

Прегарний особняк у стилi модерн (1907) побудований за проектом Iгнацiя Лєдуховського. Скульптурнi роботи виконав Федiр Соколов (його автограф — бiля пiднiжжя лева), який до того спiвпрацював з iталiйцем Елiа Сала, автором оздоб на всiх витворах Городецького. Оздоблення клiнiки насичене символiкою: змiї асоцiювалися з медициною, сирени (з пишними зачiсками у стилi 1900-х) вiдвертали бiду, традицiйнi сецесiйнi лiлеї уособлювали чистоту. Найкращi в усьому Києвi металевi ворота у стилi модерн мали попередника у Парижi роботи славетного француза Гiмара.

В особняку вiдкрив приватну клiнiку лiкар Качковський.
(Приват-доцент Киевского университета, доктор медицины, Петръ Эразмовичъ Качковскій, 1863-1909 - см. статью)

Пiсля його смертi (у 1909) заклад перейшов до його колеги — Маковського.
До нього й привезли 1 вересня 1911 року пiдстреленого Столипiна.

У повоєннi часи будинок використовували пiд медичнi установи.
З 1998-го тут базувався штаб Народного Руху України i в колишнiй операцiйнiй знаходився кабiнет його лiдера — В’ячеслава Чорновола.

*
Этот особняк был построен в 1907 – 1908 годах по проекту Игнатия Ледоховского для приват доцента Университета св. Владимира, доктора медицинских наук П.Э. Качковского, который открыл в нем частную хирургическую клинику. К сожалению, через два года Качковский умер, а клиника перешла его сослуживцу И.С. Маковскому. (источник)

С 1910 года в особняке открылась хирургическая клиника доктора медицины Игнатия Станиславовича Маковского. Это было заведение, оборудованное по последним требованиям и достижениям медицинской науки и техники. Именно в клинику Маковских первого сентября 1911 года был доставлен раненный премьер-министр П. Столыпин после покушения на него в городском театре. Ранение было столь тяжелым, что даже лучшим врачам, съехавшимся в Киев, не удалось спасти Столыпина. В этом же году улица была переименована в Столыпинскую. Это название она носила до 1919 года.
Во время Первой мировой войны в больнице Маковского располагался офицерский госпиталь Волынского дворянства. Позже здесь была расположена офтальмологическая клиника, Институт гигиены труда, Институт общей и коммунальной гигиены.

Особняк сильно пострадал осенью 1943 года. Бежавшие из Киева немецкие войска, подожгли его и соседний многоэтажный дом. Отстроен особняк был в 1948 году. Но при реконструкции уже не были восстановлены артистично исполненные оконные рамы, фрагменты декора верхней части здания…Была возобновлена лепнина украшавшая балкон.
Балкон опирался на изысканной формы кронштейны. Боковые части кронштейнов были мастерски задекорированы под гигантских питонов, которые, извиваясь, цеплялись за дождевые водостоки. Известно, что змея на протяжении всей истории человечества была магическим символом исцеления ран, эмблемою врачей и медицины, знаком мудрости.
Также не случайно присутствие в декоре фасада скульптурных изображений двух полуженщин-полуптиц – сирен.
По мифологической символике, сирены должны отводить беду, что соответствовало лечебному предназначению здания. Нужно заметить, что пышные «прически» сирен соответствуют моде начала века.

На углу цокольной части здания застыл в грозном рыке лев – символ мужественности и силы. В нижней части скульптуры сохранен автограф автора – «Федор Соколов. 1907 г.»
Федор Соколов был одним из талантливейших киевских скульпторов [самоучка!]. Он сотрудничал с итальянцем Элиа Сала – автором скульптурного оформления всех творениях В. Городецкого. Получив огромный, ни с чем несравнимый опыт в работе с Сала над оформлением знаменитого «Дома с химерами», Соколов стал выполнять самостоятельные, очень интересные работы. Им весьма изящно раскрыта тема флоры и фауны в декоре здания.
- источник; см. также

Будинок «голубих» атлантiв

Вiн постає на Костельнiй, 7 не менш яскравим представником київського модерну, над яким теж попрацював скульптор Федір Соколов.
Його старанням високий i стильний будинок рясно прикрашений сецесiйними вазами, масками i янголятками. Портал брами фланкують барельєфнi чоловiки зi збентеженими обличчями. Але найдужче особняк iнтригує скульптурною композицiєю з атлантiв iз накачаними оголеними торсами.
Вони стоять утрьох, обiймаючись. Що це — мотиви декадансу, вплив творчостi Врубеля чи вияв нетрадицiйної сексуальної орiєнтацiї? Суперечки тривають.

Костельная, 7 – (доходный дом дворянина Александра Козеровского, 1913 г.),
Архитектор Игнатий (Игнаций Казимирович) Ледоховский
В 1913 г. усадьбу по Костельной улице, 7 приобрел дворянин Александр Козеровский, по заказу которого тут был сооружен пятиэтажный дом в стиле модерн.

Необычная архитектура фасада с длинным балконом на втором этаже эффектно и гармонично дополняется декором и скульптурами работы Федора Соколова, в частности, тремя фигурами атлантов, которые, «по-братски» обнимаясь, поддерживают постамент с огромной вазой. Бытует легенда, что в этом доме изначально был публичный дом, а владелец Козеровский был геем. И поэтому это отразилось, так сказать, в скульптурах. Подозреваю, это просто выдумка.
Сам же дом потрясающе красив, фасад великолепно смотрится в яркие солнечные дни, — он расположен на солнечной стороне. Один из лучших образцов киевского модерна, не уступающий самым знаковым домам этого стиля в Европе. - источник

Ляльковий замок (Особняк Либермана, ул. Банковая, 2)
Нинi це будинок Спiлки письменникiв України на Банковiй, 2. Його добре пам’ятають тi, хто брав участь у блокадi Адмiнстрацiї Президента пiд час «помаранчевої революцiї», адже тут приймали «на вiдiгрiв» мiтингувальникiв. Їм, певно, було не до споглядання лiплення й розкiшних пiчних кахлiв.
Мiнiатюрний, пишно декорований у стилi неоренесансу палацик (1898) створив вiдомий архiтектор Володимир Нiколаєв на замовлення цукропромисловця Лiбермана.

А в чому ж секрет?
У спецiальнiй молiльнi на верхньому поверсi зроблено... розсувну стелю, щоб господар мiг iз комфортом виконати вимоги iудейського свята Суккот, коли вiрнi мають тиждень на рiк жити просто неба.
«Ляльковий замок», нині будинок Спілки письменників України, тішить розкішним ліпленням, пічними кахлями й інтригує розсувною стелею.

Основне джерело: Будинки iз секретами - Олена Крушинска

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...