Monday, April 30, 2018

Київ, будинки iз секретами/ Kyiv, buildings with secrets

Iснує кiлька незвичайних i «дуже київських» будинкiв, обожнюваних мешканцями столицi. Загадковi споруди вже рокiв сто iнтригують мiщан i приїжджих, обростаючи чутками та легендами.

«Замок Ричарда Левине Серце»

Таку романтичну назву дали кияни з легкої руки письменника Вiктора Некрасова будинковi на Андрiївському узвозi, 15.

Кажуть, духiв завезли сюди разом iз проектом будiвлi, начебто поцупленим у петербурзького архiтектора, академiка Роберта Марфельда в кiнцi ХIХ столiття. Проект пiтерського будинку пiдозрiло нагадує київський «замок Ричарда», тiльки на безнадiйно пласкiй мiсцевостi.

За документами, неоготичний особняк iз гострими шпилями, зубчастими стiнами та критою галереєю звiв 1904 року на Андрiївському узвозi технiк-будiвельник Андрiй Краусс на замовлення київського пiдрядника Дмитра Орлова. Той вирiшив вкласти грошi у прибутковий будинок (Київ якраз переживав будiвельну лихоманку), проте скоро був застрiлений за загадкових обставин. Його вдова мусила продати будинок.

I ось щойно новий власник здав квартири в оренду, Києвом поповзли чутки про нечисту силу. Домовики в будинку бешкетували артистично. Спочатку починали рипiти дошки пiдлоги, потiм iз димарiв чулося шурхотiння, плач i несамовите завивання. Пiд час грози й сильного вiтру обстановочку доповнювали стогони та волання з кутової башти. Переляканi київськi обивателi волiли б рознести проклятий будинок на друзки. I тодi один iз його мешканцiв, професор духовної академiї Степан Голубєв, зiграв роль героя-рятiвника. Якось, змучений завиваннями, вiн застромив руку в комин i надибав джерело звукiв — дiряву яєчну шкаралупу, своєрiдний резонатор, скорiш за все — прикол будiвельникiв, яких чимось роздратував пiдрядник...

Може, й так, але будинок не втратив мiстичного ореолу.

В кiнцi 1960-х вiн, напханий звичайними комуналками, став мiсцем паломництва київської богеми, ваблячи, зокрема, подвiр’ям iз фантастичним краєвидом Подолу та Лiвого берега.

Рокiв п’ятнадцять тому «замок Ричарда» стояв покинутий i зловiсно дивився в далечiнь червоними вiкнами — певно, вони були забитi фанерою такого кольору. Потiм iз будинку вирiшили зробити VIP-готель, i зiпсували весь колорит «євроремонтом». Але нiчогiсiнько з того не вийшло: спочатку треба було з привидами домовитися. Пройдiть повз «замок» якось пiзно увечерi — вiн досi стоїть темний i порожнiй, i тiльки в одному вiконечку мерехтить свiтло...

*
Считается, что его так назвал известный киевский писатель Виктор Некрасов в 1967 году. Тогда в одном из номеров литературного журнала «Новый мир» была опубликована статья Некрасова «Дом Турбиных», посвященная дому Михаила Булгакова (Андреевский спуск, 13), где по сюжету романа «Белая гвардия» проживала семья Турбиных. В этой статье Некрасов упоминает несколько зданий на Андреевском спуске и среди них Замок Ричарда. Название каким-то образом «приклеилось» к дому.
Английский король Ричард I Львиное Сердце (1157 – 1199) никогда не был в Киеве и не имеет никакого отношение к этому дому. Король и не мог иметь какое-то отношение к замку на Андреевском спуске, так как он был построен в начале XX века – в 1902–1904 годах, спустя семь столетий со смерти короля Ричарда.

С самого начала своего существования дом заслужил дурную славу. В 1904 году, во время окончания строительства, здесь произошел сильный пожар. Позднее выяснили, что виновниками пожара были двое ночевавших тут работников. А уже после окончания строительства по городу разошлись слухи о том, что в доме живут привидения. Слухи возникли из-за пугающих таинственных звуков и завываний, которые, казалось, исходили прямо из стен.

В 1911 году Дмитрия Орлова убили на Дальнем Востоке, где он занимался строительством, что окончательно укрепило репутацию несчастливого дома. Вдове Орлова, оставшейся с пятью детьми, пришлось продать дом, чтобы расплатиться с долгами. Новой владелицей дома стала Мария Франк. Скоро дом перепродали купцу Анатолию Серебреникову, а позже – князю Павлу Урусову. Хозяева сменялись часто, и жильцы бежали из дома все из-за тех же шумных призраков. На самом деле, рабочие, которым заказчики мало заплатили за их работу, решили отомстить, и положили яичную скорлупу, с проделанными в ней отверстиями (по другой версии – это были глиняные черепки), в вентиляционные и печные трубы, и при каждом порыве ветра она издавала кошмарные завывающие звуки. По легенде, эта скорлупа была обнаружена случайно, одним из арендаторов – историком Степаном Голубевым.

В 1983 году всех жителей отселили и начали капитальный ремонт, чтобы сделать в доме гостиницу. Но реконструкция проходила медленно и после распада СССР остановилась совсем. Позже нашелся иностранный инвестор, но опять ничего не получилось. Дом уже несколько раз сменял разных инвесторов, но результата это так и не принесло. Роковой замок до сих пор стоит пустой и огороженный строительным забором. - источник

Андріївський узвіз, № 13

Сусiднiй за номером, але розташований значно нижче по Андрiївському узвозу, будинок № 13 — саме його так тепло змальовує киянин Михайло Булгаков на сторiнках «Бiлої гвардiї».

Пам’ятаєте кремовi штори, якi наче захищали родинний затишок Турбiних? Пiзнаєте оцю вузьку щiлину мiж будинками, де Нiколка ховав зброю вiд обшуку?

Не у романi, а насправдi цю споруду «постройки изумительной», двоповерхову з боку вулицi та одноповерхову з боку подвiр’я — дуже любила сiм’я Булгакових, що винаймала в ньому квартиру № 2 на другому поверсi у 1909–1919 роках. Домовласники Листовничi постали у романi в подобi не надто позитивних персонажiв Лисовичiв.

Iнтер’єри «№ 13» любовно вiдтворенi за описом у романi та спогадами сучасникiв, i тепер тут дiє лiтературно-меморiальний музей Булгакова.

Замок — не барона i не Штейнгеля (1898)

Неповторний готичний силует, стрiлчастi вiкна й гострий шпиль — принади будинку-замку на Ярославовiм валу, 1, що в тилу Золотих ворiт. Його вхiд охороняють крилатi потвори (нi, не в чорнiй унiформi та з рацiєю, а кам’янi, над порталом); але якщо вас уже пропустили, то, пройшовши крiзь вишукану браму на подвiр’я, на порозi будинку прочитаєте привiтання латиною: «Salve».

Часто путiвники наводять гарну, але помилкову назву «Замок барона Штейнгеля».

Насправдi будинком володiв помiщик Михайло Подгорський, а пiзнiше — «цукровий король» Лев Бродський. А барон Магнус-Карл-Олександр Вiльгельмович Штейнгель мешкав (а також торгував вином iз власних виноградникiв) у сусiдньому особняку пiд номером 3, де зараз посольство Iндiї.

Будинок-замок (1898) довго тримав у секретi iм’я свого творця. Кому тiльки приписували авторство! Києвознавець Михайло Кальницький знайшов докази на користь Миколи Добачевського. Цей молодий iнженер приїхав до Києва в кiнцi ХIХ столiття i швидко досяг успiхiв, але скоро його «вижила» звiдти iнтригами мiсцева архiтектурна елiта.

*
«Убежище рыцаря», также известное как «Замок барона Штейнгеля» или просто – «Дом со шпилем» – это красивое здание в псевдоготическом стиле прямо в начале улицы Ярославов Вал (сразу возле Золотых Ворот).

С этим зданием, как впрочем, и с другими известными киевскими домами, связано множество легенд и мифов. Долгие годы считалось, что этот дом был построен по заказу барона Штейнгеля, что и отразилось в «народном» названии замка, но на самом деле барон не имеет никакого отношения к этому дому.

Барону Штейнгелю на самом деле принадлежал соседний с «замком» дом – по адресу Ярославов Вал, 3. Когда в 1898 году слева от усадьбы барона вырос замок, люди «приписали» его Штейнгелю.

Также ходили слухи, что замок принадлежит некоему графу и табачному фабриканту Сальве – в Киеве действительно долгое время выпускались папиросы с таким названием, а возле входа в парадное замка есть мозаичная надпись «Salve!» (в переводе с латыни означает «Здравствуй!»).

На самом деле дом был построен в 1896-98 гг. по заказу помещика польского происхождения Михаила Подгорского. Автором проекта дома стал молодой архитектор Николай Николаевич Добачевский (1860 - ?), который, несмотря на свою молодость, успел объездить полмира и даже участвовал в строительстве Панамского канала. К сожалению, это один из тех немногих зданий, которые создал в Киеве талантливый архитектор – Добачевский вскоре эмигрировал.

*[Увы, имя Николая Добачевского всплыло в связи с кровавым еврейским погромом, который произошел в Киеве в октябре 1905 года. Окружной суд провел следствие, выясняя имена наиболее активных погромщиков. Были опрошены многочисленные свидетели. Один из них – мещанин Нохим Ицкович – показал об октябрьских событиях буквально следующее:

«Часов в 12 дня, когда я был на углу Крещатика и Прорезной ул., сюда подошла патриотическая манифестация, направлявшаяся к Думе. Во главе процессии... шел неизвестный мне господин, одетый в черное пальто с серебряными пуговицами и серебряными же длинными погонами; на голове у него была фуражка с красным околышем; по-видимому, это форма интендантская. В то время, перед появлением манифестации, толпа громила магазин Хаскельмана, но когда появилась манифестация, толпа приостановилась, и тогда господин в форме, о котором я упомянул, обратился к хулиганам со словами: «Чего же вы перестали работать? Что так слабо? Живее немного! Нам дозволено!». Чиновника, о котором я говорил, я хорошо запомнил и могу его узнать: он высокого роста брюнет, с черными усами и черной бородкой... После погрома я описывал некоторым знакомым приметы этого человека, и мне говорили, что, вероятно, это был интендантский чиновник Добачевский».

Поскольку Ицкович сам не был уверен в опознании Добачевского, его свидетельство подвергли проверке. Сыскная часть городской полиции установила за инженером наблюдение. И составила такой букет компрометирующих данных, что к нему подошла бы чуть ли не каждая вторая статья «Уложения о наказаниях» – тогдашнего российского УК.

Из рапорта сыщиков выясняется, что делал Добачевский после краха своих архитектурных замыслов. Он продал имение жены, а деньги проиграл в карты. Потом инженер вообще бросил жену с четырьмя детьми, не оказывая им никакой помощи.

Материалы о горе-инженере обрываются документами за 1906 год. Что же дальше сталось с Добачевским? Отсутствие сведений о нем позволяет предположить, что он или сам переехал от греха подальше в другой город (слишком уж некрасивая репутация создалась у него в Киеве), или его все же подвергли ссылке за доказанные проступки. - источник]

После революции замок национализировали и с тех пор до недавнего времени «замок барона» представлял собой дом с коммунальными квартирами. Следы былой «коммунальной жизни» в доме можно наблюдать и сейчас.
В конце 1990-х – начале 2000-х годов замок «с боями» освободили от жильцов. Жители замка не хотели покидать дом в самом центре города, потому выселение проходило очень напряженно, с отключениями света и воды. С момента отселения дом стоит пустым, но под охраной. - источник

*
Повертаючись до декору київської архітектури, звернемо увагу на скульптурні прикраси так званого «замку Барона», колишньої садиби поміщика-шляхтича Михайла Подгорського.

Популярна серед киян споруда з виразними атлантами у вигляді чортів над вхідною аркою в будинок і внутрішній двір, виконана в неоготичному стилі і відсилає нас до епохи Середньовіччя.

Тривалий час архітектором садиби вважали В. Городецького. Той факт, що автором проекту є цивільний інженер Микола Добачевський виявився у 1990 р., коли києвознавець Михайло Кальницкий знайшов архівні дані, що прояснили непорозуміння.

Конструкція будівлі є унікальною для київської архітектури. Відомий запальним характером, М. Добачевський наважився зухвало виділити споруду зі строкатої та одноманітної забудови навколишніх будинків. Декор також було обрано достатньо ексцентричний. Оригінальна скульптура готичних храмів мала на меті розбурхати глядача, нагадати про вишній світ, уготований для праведників, а також про страшний суд і страждання в пеклі, які очікують грішників за гріхи.

Готична архітектура була характерною для Польщі, батьківщини М. Підгорського, тому він обрав цей стиль для своєї садиби. Крім того не можна упускати питання престижу, прагнення кожного підприємця проявити себе і виділитися.

Горельєфні скульптури демонів – композиційний вузол декоративного ансамблю будівлі, ніби нависають над вулицею, їх не може не помітити навіть неуважний перехожий.

Особливої ефектності їм додають розкриті перетинчасті крила кажанів – нічних вампірів. Умовно виконуючи роль атлантів (практично горизонтальне їх розміщення, що не дозволило б здійснити несучу функцію), вони мають символічну функцію.

Задля її розуміння необхідно звернутися до Першої книги про архітектуру М. Вітрувія: «Якщо хто-небудь у своїй споруді поставить замість колон мармурові статуї жінок в довгих шатах, звані каріатидами, і помістить на них мутули і карнизи, то тим, хто цікавиться він дасть таке пояснення: пелопоннеське місто Карій уклало проти Греції союз з ворогами – персами; згодом греки, зі славою завоювавши собі свободу переможним закінченням війни, за спільною згодою оголосили війну карійці. І ось, взявши їх місто, перебивши чоловіків і спустошивши їх державу, вони повели їх дружин в рабство, при цьому не дозволивши їм зняти ні їх довгих одеж, ні інших уборів заміжніх жінок не лише для того, щоб провести їх один раз в тріумфальній ході, але щоб вони, служачи тяжким прикладом рабства, вкриті вічною ганьбою, явно платилися за злочин своїх співгромадян. Заради цього тодішні архітектори застосували для громадських будівель статуї цих жінок, помістивши їх для несення тяжкості, щоб і потомство пам'ятало про покарання карійців».
Дане тлумачення пояснює смислову відміну скульптур демонів готичних храмів від скульптур будівлі на вул. Ярославів Вал. Істотною відмінністю від готичної пластики є також зображення оголеного тіла, до того ж ще й анатомічно ретельний показ — з м'язами, зморшками зрілого міцного чоловічого тіла, з округлими ребрами і нігтями пальців ніг. Така манера втілення, близька до скульптури Високого Відродження, була несумісна з готичними ідеями зречення від плоті та піднесеності. Античні канони ідеальних пропорцій людського тіла були заборонені догматами церкви і відроджені через тисячу років в епоху Ренесансу.
Однак антропорфний образ демона знаходить аналоги в відомих прикладах готичного мистецтва. Найближча аналогія — горгулії собору Паризької Богоматері (Нотр-дам-де-Парі) — такий само олюднений образ, що з живим драматизмом дивиться в далечінь міста з висот готичної архітектури.
Формальна схожість скульптур є невипадковою. Горгулії Нотр-дам-де-Парі старіші за демонів садиби Подгорського приблизно на 30 років. Вони були встановлені в процесі реставрації з 1841 по 1864 рр., під керівництвом скульптора Жоффруа Дешоме (1816–1892).

Зазначимо, що термін «горгулья» хоч і використовується поряд з термінами «химера» і «гротеск», але несе абсолютно інше значення. Горгулья — це функціональний архітектурний елемент, призначений для водостоку з даху, натомість як «химера» і «гротеск» мають більш широке образно-символічне тлумачення.
Крилаті демони – не єдині гротески садиби: склепіння над сходами прикрашають рельєфи з зображеннями драконів, що закрутисто, барвисто звиваються з-поміж кленового листя та перетворюються на пишні гілки, що розпускаються з їх хвостів (мал. 11). Миловидість та витонченість композиції однозначно відкидає приналежність до готичного стилю і в черговий раз нагадує про змішення елементів різних стилів – головний принцип еклектики ХІХ ст. - джерело

«Будинок з котами» (Дом Ягимовского, 1909),
вул. Гоголівська, 23

На тому ж Ярославовiм валу, тiльки пiд номером 28/31, мешкав видатний архiтектор Володимир Безсмертний. Понад чверть сторiччя вiн був губернським iнженером, тобто контролював будiвельнi роботи по усiй Київщинi.
Але нас цiкавить зведений за його проектом «Будинок iз кiшками» на Гоголiвськiй, 23, який, подiбно до будинку-замку, часто приписують Городецькому.

Не лише коти, а й сови, i незвичайнi маскарони прикрашають сецесiйний особняк, змушуючи цiкавих киян ламати голови над прихованим сенсом цього декору.

-
Верхня частина будинку з гербом Ягимовського та скульптурою чорта:


Фото отсюда

Клiнiка Качковського (1907)
Клиника Качковского-Маковского (ул.О.Гончара, 33 б)

Бетонного лева на клініці Качковського знизу ледь можна розгледіти. Вона досi знаходиться пiд охороною лева. Бетонний звiр грiзно рикає на нас i наче ось-ось кинеться, вiдштовхнувшись вiд даху будинку № 33 по вулицi О. Гончара. Колись йому випало стерегти спокiй самого Петра Столипiна, голову росiйського уряду, який помирав у лiкарнi пiсля замаху терориста.

Прегарний особняк у стилi модерн (1907) побудований за проектом Iгнацiя Лєдуховського. Скульптурнi роботи виконав Федiр Соколов (його автограф — бiля пiднiжжя лева), який до того спiвпрацював з iталiйцем Елiа Сала, автором оздоб на всiх витворах Городецького. Оздоблення клiнiки насичене символiкою: змiї асоцiювалися з медициною, сирени (з пишними зачiсками у стилi 1900-х) вiдвертали бiду, традицiйнi сецесiйнi лiлеї уособлювали чистоту. Найкращi в усьому Києвi металевi ворота у стилi модерн мали попередника у Парижi роботи славетного француза Гiмара.

В особняку вiдкрив приватну клiнiку лiкар Качковський.
(Приват-доцент Киевского университета, доктор медицины, Петръ Эразмовичъ Качковскій, 1863-1909 - см. статью)

Пiсля його смертi (у 1909) заклад перейшов до його колеги — Маковського.
До нього й привезли 1 вересня 1911 року пiдстреленого Столипiна.

У повоєннi часи будинок використовували пiд медичнi установи.
З 1998-го тут базувався штаб Народного Руху України i в колишнiй операцiйнiй знаходився кабiнет його лiдера — В’ячеслава Чорновола.

*
Этот особняк был построен в 1907 – 1908 годах по проекту Игнатия Ледоховского для приват доцента Университета св. Владимира, доктора медицинских наук П.Э. Качковского, который открыл в нем частную хирургическую клинику. К сожалению, через два года Качковский умер, а клиника перешла его сослуживцу И.С. Маковскому. (источник)

С 1910 года в особняке открылась хирургическая клиника доктора медицины Игнатия Станиславовича Маковского. Это было заведение, оборудованное по последним требованиям и достижениям медицинской науки и техники. Именно в клинику Маковских первого сентября 1911 года был доставлен раненный премьер-министр П. Столыпин после покушения на него в городском театре. Ранение было столь тяжелым, что даже лучшим врачам, съехавшимся в Киев, не удалось спасти Столыпина. В этом же году улица была переименована в Столыпинскую. Это название она носила до 1919 года.
Во время Первой мировой войны в больнице Маковского располагался офицерский госпиталь Волынского дворянства. Позже здесь была расположена офтальмологическая клиника, Институт гигиены труда, Институт общей и коммунальной гигиены.

Особняк сильно пострадал осенью 1943 года. Бежавшие из Киева немецкие войска, подожгли его и соседний многоэтажный дом. Отстроен особняк был в 1948 году. Но при реконструкции уже не были восстановлены артистично исполненные оконные рамы, фрагменты декора верхней части здания…Была возобновлена лепнина украшавшая балкон.
Балкон опирался на изысканной формы кронштейны. Боковые части кронштейнов были мастерски задекорированы под гигантских питонов, которые, извиваясь, цеплялись за дождевые водостоки. Известно, что змея на протяжении всей истории человечества была магическим символом исцеления ран, эмблемою врачей и медицины, знаком мудрости.
Также не случайно присутствие в декоре фасада скульптурных изображений двух полуженщин-полуптиц – сирен.
По мифологической символике, сирены должны отводить беду, что соответствовало лечебному предназначению здания. Нужно заметить, что пышные «прически» сирен соответствуют моде начала века.

На углу цокольной части здания застыл в грозном рыке лев – символ мужественности и силы. В нижней части скульптуры сохранен автограф автора – «Федор Соколов. 1907 г.»
Федор Соколов был одним из талантливейших киевских скульпторов [самоучка!]. Он сотрудничал с итальянцем Элиа Сала – автором скульптурного оформления всех творениях В. Городецкого. Получив огромный, ни с чем несравнимый опыт в работе с Сала над оформлением знаменитого «Дома с химерами», Соколов стал выполнять самостоятельные, очень интересные работы. Им весьма изящно раскрыта тема флоры и фауны в декоре здания.
- источник; см. также

Будинок «голубих» атлантiв

Вiн постає на Костельнiй, 7 не менш яскравим представником київського модерну, над яким теж попрацював скульптор Федір Соколов.
Його старанням високий i стильний будинок рясно прикрашений сецесiйними вазами, масками i янголятками. Портал брами фланкують барельєфнi чоловiки зi збентеженими обличчями. Але найдужче особняк iнтригує скульптурною композицiєю з атлантiв iз накачаними оголеними торсами.
Вони стоять утрьох, обiймаючись. Що це — мотиви декадансу, вплив творчостi Врубеля чи вияв нетрадицiйної сексуальної орiєнтацiї? Суперечки тривають.

Костельная, 7 – (доходный дом дворянина Александра Козеровского, 1913 г.),
Архитектор Игнатий (Игнаций Казимирович) Ледоховский
В 1913 г. усадьбу по Костельной улице, 7 приобрел дворянин Александр Козеровский, по заказу которого тут был сооружен пятиэтажный дом в стиле модерн.

Необычная архитектура фасада с длинным балконом на втором этаже эффектно и гармонично дополняется декором и скульптурами работы Федора Соколова, в частности, тремя фигурами атлантов, которые, «по-братски» обнимаясь, поддерживают постамент с огромной вазой. Бытует легенда, что в этом доме изначально был публичный дом, а владелец Козеровский был геем. И поэтому это отразилось, так сказать, в скульптурах. Подозреваю, это просто выдумка.
Сам же дом потрясающе красив, фасад великолепно смотрится в яркие солнечные дни, — он расположен на солнечной стороне. Один из лучших образцов киевского модерна, не уступающий самым знаковым домам этого стиля в Европе. - источник

Ляльковий замок (Особняк Либермана, ул. Банковая, 2)
Нинi це будинок Спiлки письменникiв України на Банковiй, 2. Його добре пам’ятають тi, хто брав участь у блокадi Адмiнстрацiї Президента пiд час «помаранчевої революцiї», адже тут приймали «на вiдiгрiв» мiтингувальникiв. Їм, певно, було не до споглядання лiплення й розкiшних пiчних кахлiв.
Мiнiатюрний, пишно декорований у стилi неоренесансу палацик (1898) створив вiдомий архiтектор Володимир Нiколаєв на замовлення цукропромисловця Лiбермана.

А в чому ж секрет?
У спецiальнiй молiльнi на верхньому поверсi зроблено... розсувну стелю, щоб господар мiг iз комфортом виконати вимоги iудейського свята Суккот, коли вiрнi мають тиждень на рiк жити просто неба.
«Ляльковий замок», нині будинок Спілки письменників України, тішить розкішним ліпленням, пічними кахлями й інтригує розсувною стелею.

Основне джерело: Будинки iз секретами - Олена Крушинска

Thursday, April 26, 2018

Ірина Головко: Не допустити повторення Чорнобильської трагедії/ Iryna Golovko, Ecodiya - about Chernobyl disaster

Експерт з питань атомної енергетики Ірина Головко, ГО Екодія:

Зараз ми, на жаль, ще дуже далекі, щоб сказати, що питання Чорнобиля закрите. Всі пам'ятають, як в листопаді 2016 урочисто насунули цю арку, новий безпечний конфайнмент [герметичне покриття] на зруйнований 4-й енергоблок. Але це був лише перший крок.

Основна мета цієї арки — створити умови і дати час, щоб можна було приступити до ліквідації наслідків, а саме до розбору старого саркофага і завалів. І далі нас чекає дуже недешева робота з розбору конструкцій цього саркофага.

Термін експлуатації цього саркофага був 30 років. Його трохи подовжили до 2023 року. Тобто у нас є п'ять років, щоб його розібрати. Але ситуація склалася так, що конкретних проектів як це зробити ще немає. Також немає і конкретно виділеного фінансування на ці завдання.

стаття

* * *
Майже всі блоки атомних електростанцій в Україні в найближчі роки вичерпають свій термін експлуатації. Незважаючи на це, їх продовжать використовувати, оскільки альтернативних джерел енергії у країни немає.

Ми зараз маємо чотири працюючі атомні електростанції (Чорнобильська не працює). Це 15 атомних енергоблоків. Вони всі були побудовані за радянських часів. Деякі були добудовані при Україні, але на 90% побудовані за часів СРСР. У них є свій термін експлуатації — 30 років.

До 2020 року закінчується термін експлуатації 12 атомних енергоблоків з 15.

Кожен блок має свій термін експлуатації. Найстаріші енергоблоки — на Рівненській АЕС. Там термін експлуатації для двох блоків закінчився ще в 2010-11 роках. На Південноукраїнській АЕС термін експлуатації закінчився в 2013 році.

Абсолютно безпечною не є жодна атомна електростанція. Вибух або аварія з будь-яким масштабом наслідків може статися на будь-якому реакторі світу, України зокрема.

стаття

* * *
Інтерв’ю на «8 каналі»

Ірина Головко, керівник відділу енергетики, Центр екологічних ініціатив «Екодія»:



Фактично, все, що зараз робиться в Чорнобилі, в Фукусімі – це перший раз в істориї, коли люди намагаються подолати наслідки таких масштабних катастроф. Адже радіоактивність – це дуже специфічній вид небезпеки: ми його не можемо відчути, побачити, зрозуміти наслідки, особливо довгострокові. Немає готових технічніх рішень – що робити з цими матеріалами, як з ними поводитись.

Україна на рівні держави не приділяє достатньо уваги вирішенню цих проблем – це не пріоритетні питання, і, відповідно, недостатньо фінансування. Арку [над 4-м енергоблоком] будували на кошти міжнародної спільноти.

Відсутність людини стала позтивним фактором – популяції диких тварин [в зоні відчуження] виросли. Але не можна говорити про те, що радіація не має негативного впливу на тварин. Науковці, які спостерігають цих тварин протягом приблизно 15 років, відмічають різного роду мутації, які впливають на строк життя тварин. Наприклад, у таких тварин зменшений розмір мозку, або є різні асиметрії в частинах тіла, що впливає на якість та строк життя.

Іноземні колеги, які побували в Чорнобильській зоні, мають головне питання: Як таке можливо, що країна, яка пережила й досі переживає наслідки найбільшої ядерної катастрофи в історії людства, – як ми досі продовжуємо використовувати атомну енергетику? Чому так мало ведеться розмов про те, що потрібно поступово відмовлятися від атомної енергії? Тим більше, що такі кроки робляться багатьма країнами, які так само мають атомну енергетику й досить сильно залежать від неї.

* * *

12 квітня активісти Екодії провели акцію протесту в зоні відчуження - проти подальшої роботи 15 діючих атомних реакторів в Україні та будівництва нових.

стаття

* * *
Ірина Головко:

Небезпека атомних станцій – це ризик аварій із викидами радіоактивних речовин (як це вже ставалось на ЧАЕС та Фукусімі), утворення та накопичення великих обсягів радіоактивних відходів та споживання великої кількості води для охолодження реакторів в умовах все більш посушливих років.

• Альтернативою атомній енергетиці є відновлювана енергетика, в першу чергу, вітрова та сонячна. Технології відновлюваної енергетики за останні десятиріччя розвинулись настільки, що вже легко конкурують із атомною.

• Такі «ядерні» країни, як Китай, Бразилія, Німеччина, Великобританія, Індія, Японія, Мексика, Нідерланди, Іспанія – вже в 2016 виробляли більше електроенергії з відновлювальних джерел (без гідроенергії), ніж на атомних станціях.

• Атомна енергетика пережила свій розквіт у 1980-ті роки, і зараз ми бачимо кінець «атомної ери». Нові реактори практично не будуються. Є всього кілька країн, де відбувається будівництво, але це проекти, які розпочаті давно, або є наслідком бажання політиків мати ядерні реактори з політичних причин.
Політичні причини мати ядерні реактори – це, наприклад, бажання створити власний замкнений ядерний цикл для виробництва ядерної зброї (у відпрацьованому паливі АЕС накопичується матеріал для виробництва “начинки” ядерної бомби). Власне для цього в першу чергу і будувалися у 70-80 роки всі атомні реактори у Європі та США, а електроенергія була просто побічним продуктом і прикриттям.

• За останні 10 років у країнах ЄС не підключили жодного нового реактора, не почали жодного нового будівництва, а кількість працюючих там реакторів зменшилась на 14% (на 21 реактор). Натомість там щороку успішно вводять в роботу десятки вітрових та сонячних електростанцій.
У світі лише 31 країна з близько 185 мають атомні реактори, і багато з них сьогодні згортають ядерні програми чи знижують залежність від них (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція, Швеція, Японія, Тайвань, тощо).

• Діючі АЕС дісталися Україні у спадок з радянських часів, і більшість з них уже старі. До 2020 року проектний термін роботи закінчиться для 80% діючих енергоблоків АЕС. Уряд прийняв рішення про продовження термінів роботи цих блоків АЕС ще на 10-20 років, але є сумніви наскільки це безпечно.

• Невирішеною залишається проблема безпечного захоронення небезпечних відходів, що утворюються в результаті роботи атомних станцій.

• В Україні навіть немає готових сховищ для проміжного (тимчасового) зберігання високоактивних відходів. Усе відпрацьоване ядерне паливо із трьох наших АЕС досі відправляється на зберігання та частково переробку до Російської Федерації.

В результаті переробки утворюються дуже високорадіоактивні відходи, їх закатують у бочки, і ці бочки мають повертатися для захоронення в Україну за планом уже в 2018 році. Але ж сховища для захоронення досі не збудували. Є лише проект такого сховища на комплексі «Вектор» у Чорнобильській зоні відчуження, але коштів на його спорудження ніхто не виділяє.

• Також, не відкладається достатньо коштів на ліквідацію АЕС після того, як їх потрібно буде закрити. А те що відкладається, протягом десятиліть знецінюється на казначейських рахунках.

• Атомна енергетика України все ще залежна від РФ.

• Зараз почалися розмови про будівництво блоків №3 та 4 Хмельницької АЕС. Намагаючись знайти європейських партнерів, уряд звернувся до чеської компанії Skoda JS, яка вже давно є частиною російської ОМЗ (Об’єднані машинобудівні заводи). Тобто, ми знову втрачаємо час на проекти та рішення, які не ведуть нас до енергетичної незалежності.

• Наразі Україна, як ніколи, потребує радикальної зміни в енергетичному секторі.
Впроваждуються реформи, а старі радянські потужності, як у вугільній та і в атомній енергетиці, доживають свого віку, саме час для створення незалежного, сучасного та безпечного енергетичного сектору, з поступовою заміною старих ТЕС та АЕС на відновлювані джерела енергії.

стаття

* * *
UPD Из дневника Николая Работнова (1936 - 2006), физика-ядерщика, публициста, поэта:

29 апреля 1986. Вступление в век мирного атома, похоже, можно считать состоявшимся. В конце этой недели была настоящая, со взрывом реактора, авария на Чернобыльской АЭС. Наши не признавались пока «хвост» не достиг Скандинавии. Эвакуировано население в радиусе тридцати километров. По Киевским дорогам — и по шоссе, и по чугунке — радиационные шлюзы. Сегодня Асю, не долечившую в нашей терапии гастро-доуденит, досрочно выписали в числе всех прочих ходячих и положили первых двадцать человек из Чернобыля. Появились и первые эвакуированные — здесь у многих родственники. Станция полностью остановлена. Шум по всему миру. Приобретаем ценный опыт. Все министры и академики там.
источник

* * *
UPD Квітень 2019

Iryna Golovko// 26-04-2019

26 квітня 1986. Аварія на Чорнобильській АЕС. ☢️

Вічна пам’ять усім її безневинним жертвам, та шана тим, хто пожертвував життям та здоров’ям аби не допустити гіршого.

Ця трагедія стала переломною точкою у розвитку атомної енергетики. Стало очевидним, що атомна енергетика – НЕБЕЗПЕЧНА. Будівництво нових атомних станцій після 1986 різко скоротилося, від багатьох проектів відмовилися. А отже на n-ну кількість нових потенційних чорнобилів у світі стало менше.

Сьогодні уже досить популярним є гасло «День Землі – кожен день». Про важливість Землі, природи, її права на існування та збереження ми уже готові думати і діяти частіше ніж у День Землі.

День пам’яті жертв Чорнобильської трагедії теж мав би бути кожен день. Коли хтось розповідає вам, що атомні станції безпечні, «екологічно чисті», згадуйте 26 квітня 1986 року.
Згадуйте, що наслідки цієї катастрофи ще ДУЖЕ далекі від подолання. Що у «чорнобильських» лікарнях лежать хворі діти. Що новий безпечний «саркофаг» - це лише перший крок на шляху до вирішення проблеми ЧАЕС, і що далі ще довгі роки і сотні мільйонів бюджетних коштів буде вкладатися у розбір станції і зруйнованого блоку та захоронення відходів. Вам про це ніхто не розказує. Не популярно. У нас же «дешева» атомна енергетика:(

* * *
26-04-2019 - Екодія:

Сьогодні світ відзначає 33 роковини найбільшої техногенної катастрофи в історії людства - аварії на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 1986 року відбулися два вибухи, які спричинили руйнування IV енергоблоку станції і подальші катастрофічні наслідки.

Загальна кількість ліквідаторів складає приблизно 600 тисяч осіб, з них понад 200 тисяч взяли участь у ліквідації у перші два роки. Внаслідок катастрофи тисячі людей загинули. Ще сотні тисяч і досі зазнають руйнівного впливу на здоров’я.

▪ Україна відчула вплив радіації у більш ніж 2000 містах та селищах, внаслідок чого постраждало 3 млн. громадян.
▪ Чорнобильська аварія в десятки разів збільшила частоту ракових захворювань і хвороб, пов’язаних зі зниженням захисної здатності людського організму.
▪ Україна незворотньо втратила майже 50 тисяч гектарів родючих чорноземів.
▪ 5 мільйонів людей ще й досі проживають на забруднених територіях Білорусі, України та Росії.

Наслідки Катастрофи неможливо виразити цифрами. Це зруйновані життя, втрачені домівки, невимовні страждання та неймовірні зусилля тисяч людей. І тих, хто проти власної волі опинилися у зоні ураження в момент катастрофи, так і тих, хто зробили і продовжують робити усе можливе для подолання наслідків цієї жахливої події.

Ми висловлюємо глибоку вдячність усім ліквідаторам та ліквідаторкам та найщиріші співчуття кожному та кожній, кого торкнулася ця трагедія.

Плекаємо надію, що нам вистачить сил та мудрості не повторювати помилок минулого та вберегти майбутні покоління від подібних катастроф.

* * *
10-07-2019
Майже 10 років будівництва та 2,1 мільярда євро - саме стільки знадобилось, щоб сьогодні нарешті ввести в експлуатацію «арку» над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

☢ Проте на цьому проблеми аварійної ЧАЕС не закінчуються. Далі мають відбутися роботи із демонтажу нестабільних конструкцій старого саркофагу,захоронення усіх відходів, а зняття з експлуатації трьох інших енергоблоків на ЧАЕС триватиме до 2065 року. Все це уже не за кошти міжнародних донорів, а за бюджетні, тобто за наші з вами.

🇺🇦 В Україні працюють ще 15 атомних енергоблоків. Кожен з них рано чи пізно доведеться закривати і платити за розбір станцій та захоронення усіх небезпечних відходів. Зараз на це не відкладається достатньо коштів, а ті, які Енергоатом усе ж відраховує, знецінюються через інфляцію.

💪 Хочете, щоб в Україні не було ризиків нових “чорнобилів” та розвивалась сучасна безпечна енергетика? Підписуйте петицію

Monday, April 09, 2018

Ricky Gervais - Humanity

source

* * *
From “Humanity” by Ricky Gervais:

Thank you and welcome to my new show, Humanity. I don't know why I called it that. I'm not a big fan. I prefer dogs... obviously. Dogs are better people than people, aren't they?
Everyone's different, everyone's a blogger. Everyone goes, "I was offended." — "Why?" — "He said a horrible thing." — "He said loads of horrible things." — "Yeah, but that was a thing that I care about."
That's the thing about offense, it's about personal feelings.

They're [journalists] still trying to alienate you, make you look different. They say things like, "You don't have children." I say, "No."
— "Why don't you have children?"
Which is an odd question. As opposed to asking people, "Why do you have children?"
Let's ask the fat lady in the leggings why she's had eight, shall we? Nine! That one just fell out. That one didn't even touch the sides. Or... disturb her cigarette. That one just... Go and claim for that.
I've thought about it and there's three reasons I don't have children. Three main reasons and I'll share them with you.
One. There's millions! The world's over-populated.
No-one's going, "Rick's not having kids. We're gonna run out. Fuck."
Two. Kids are scroungers. Aren't they? I mean, from day one, it's all "me, me, me", isn't it? "Feed me." "Clothe me." "Pay for my chemotherapy."
No... Not my problem, son.
It costs the average household in the West $200,000 to bring up a child.
And they don't want to pay you back. They're not grateful. They don't go, "Thanks for having me." It's "I didn't wanna be born." Even if they get a top job, which they won't, you'll never see that money back. They'll just put you in a home, okay?
And my kid, he'd be born into ridiculous wealth, wouldn't he? So... He'd be a little cunt. A little Hampstead cunt... running around with all the other fucking little Hampstead cunts, being all Hampstead and cunty.
And, three... I'd worry sick about him. I've only got a cat now and I worry sick about her. I check the door three times when I go out, so she doesn't escape. I put food and water in every room in case the door shuts and she's peckish. A human baby? Oh my god, the responsibility of a human life?

I did think of adopting for a while. A little third world child. Because that would tick all three boxes. One, I wouldn't be adding to the population problem. I'd be alleviating an existing problem. A young kid born, through no fault of his own, into abject poverty, he would have died, I can literally save his life, and give him a great upbringing.
Right?
Two. He would be grateful, wouldn't he? He'd wanna pay me back, wouldn't he? Particularly if I let him know the other kids in the village weren't so lucky. They didn't... They didn't make it out. Right? I'd tell him that early on, so he really bucked his ideas up.

Even though I don't have children of my own, people still show me photos of theirs, like I give a shit. I could be busy, I could be working, like on the set of a TV or film or something, stressed, producing or directing it. You get someone who's in for one day, with one line, or a stuntman, they introduce themselves. "Good. Be with you in a minute."
Then they hover.
— "Busy?" — I go, "Yeah! Yes. Yeah."
They go, "Working the weekend?" — I go, "Not filming, but I'll be in the edit."
— "I'm taking my youngest to ballet lessons." — "Ah. Great. Great."
— "Yeah, she's eight. I've got a photograph." — I go, "You know what? Show me it if she goes missing. I'll keep an eye open in the woods."
You've gotta go through the whole polite rigmarole, and go, "She's beautiful."
It's gotta be long. Too short, it's awkward. They know. Too long and it's like, "She's... She's fucking beautiful." It's a minefield, innit?

...No phone or anything. It's like a holiday, flying to the States. I could do without the safety video. That's always a bit of a downer. And totally pointless.

I was flying Heathrow to JFK just before Christmas, right? Boarded us early, on the plane. She comes round. "Champagne in a wine glass, like you like it, Mr. Gervais." She goes off.
I go, "Have you got any of them warm nuts?"
She went, "We're not handing out nuts on this flight. A lady's getting on who's so allergic, even someone eating nuts nearby would cause her to have a fatal reaction."
I went, "Oh, my god, of course."
I was fuming. I mean... What's that got to do with me?
Why can't I eat nuts, just cause... fucking... this woman will... die, right? Nuts! How has she lived this long? If walking by a nut kills you... if being... just near a nut... How has she never been near a nut...before? And how has she lived long enough, having never been near a nut, how has she lived long enough to earn enough money to be near me on a plane, right? Honestly. It's...
And if being near a nut kills you, do we really want that in the gene pool? I mean...
I never wanted nuts more.

I try and explain to someone every day what freedom of speech means, particularly in the context of comedy, and in the context of a joke. A joke about a bad thing isn't as bad as the bad thing, or necessarily condoning the bad thing. It could be anti- the bad thing.
It depends on the actual joke. And this woman said... "You should never make jokes about food allergies."
I should have left it, right?
That's what the world's like.
People see something they don't like, they expect it to stop, as opposed to deal with their emotions.
They want us to care about their thing as much as they do.
It's why the world is getting worse, and the world is getting worse.
I think I've lived through the best 50 years of humanity... 1965 to 2015, the peak of civilization, for everything. For tolerances, for freedoms, for communication, for medicine. Now it's going the other way a bit. Last couple of years, just a little blip, maybe.

Old people say things like, "Oh, everything was better when I was a kid."
Course it was! You were a kid. Everything's better when you're a kid.

Being old is the shit bit. Whatever's happening, being old is... I wake up these days, and I go, "Oh fuck, I didn't die." Gotta do it all again.

I don't eat meat anymore.

But the world is getting worse. And I blame the beginning of its demise on social media. Because Twitter and Facebook, that's where this ridiculous notion bred, and became stable, that it was more important to be popular than right.
Everything was "like me", "agree with me". It falls into two tribes. "I don't agree with them, so I block them."
And now, in this post-truth era, people don't care about the argument, they say, "Who's saying the argument? No, they're not on our side."
It's ludicrous, okay?
And it also bred this ridiculous notion we've always had. My opinion is worth as much as yours.
Now, it's my opinion is worth as much as your fact, which is nonsense.

Politicians tweet now, they want to be popular. We had a Brexit referendum cause they passed the buck. They didn't want to make a mistake.
And there's a ridiculous thing of, "Let's ask the average person what they think."
Let's stop asking the average person what they...
Do you know how fucking stupid the average person is? We still sell bottles of bleach with big labels on that say "Do not drink". Right? Let's take those labels off, right? For two years. And then have a referendum.

...the big enemy is stupidity...

One great thing about Twitter, for me, personally, I'm very into anti-animal cruelty.
Years ago, it would take ages to get 100,000 signatures on a petition. Standing outside Tesco's or something. That's the magic number, because then it gets heard in Parliament.
I've been part of many campaigns through Twitter when we've got 100,000 signatures in days, and the law has been changed.
Thank you to those who've retweeted about animal cruelty. It makes a difference. Thank you.
But even something as clear and distinct as animal cruelty, you think no one's gonna argue with that.
Yes, they will. They just wanna be heard.
I'll tweet something about a bull being tortured in a bullring for entertainment.
I say, "Ban bullfighting." Someone always says, "What about the kids in Syria?"
What?
Well, I'm not giving you a choice. You can do both. I'm not saying, "Throw that kid back in the hole, there's a bull here!"

And there's one thing that I didn't want in my head, but it exists, so we have to deal with it now that I found out, through Twitter.
There's a thing called the Yulin Dog Meat Festival, in China, every year. And it's horrendous. And we send people with money to buy the dogs, to bring them back.
It's a drop in the ocean. They eat thousands over this weekend.
I tweet the details, the petition, people don't really read it.
It's a knee-jerk.
People say, "Racist!" I go, "What?" They go, "We eat pigs and cows in the West."
Yep, we do. I don't but, yeah, I used to. You're right, a pig or a cow is worth as much as a dog.
It's not about the species. It's what they do to these poor dogs. What they do is torture the dogs first. 'Cause they think it makes the meat taste better. They beat them, they blowtorch them. They even skin them alive.
And I saw this picture... on Twitter of the opening of this ceremony. These two guys, in this Chinese square, and they're skinning this dog alive.
It's screaming, they're laughing. It's the worst thing I've ever seen. I thought, "I've got to tweet that." I tweeted the picture, with a petition, and I just said, "One beautiful creature, and two ugly cunts, skinning it alive." Right? And it took off. Loads of retweets, it made the press.
I got one tweet back, from a woman, that said, "Is that language necessary?"
I should have left it, right?
But I was... I was incensed! I said, "You're more offended by a word than by an animal being tortured to death?"
She said, "I just hate the C-word."
I definitely should have left it.
I sent back, "People who hate the C-word would hear it a lot less, if they didn't go round acting like such cunts."

* * *
Feb. 2017

In his new standup show, Humanity, his first for seven years, Ricky Gervais tells a childhood story about his Uncle Reginald, a bald man whose preposterous wig ignited a conspiracy of silence in the family. Can we blame – or thank – Reg for the entertainer his nephew became? For tonight’s show, and Gervais’s whole comic career, is one big delinquent reaction against just such taboos, a gleeful rending of drawn veils, to hell with feelings hurt in the process. Those sensitive to transgender issues, say (or jokes involving rape or cot death), should take a deep breath before booking for Humanity. And yet, it’s Gervais’s best and most considered standup show so far.

It’s also, not coincidentally, his most personal. Alongside the Uncle Reg material, there are stories about his prankster brother Bob, their mother’s funeral, and life growing up on a Reading council estate. This is a self-revealing side to Gervais we’ve seldom seen, offsetting the wilful provocation with something gentler, less attention-seeking.

Even the liberal-baiting is more nuanced. One routine expands on jokes Gervais made at the Golden Globe awards about Caitlyn Jenner, and the reactions they provoked. In response to being told he mustn’t “dead-name” Jenner (ie, call her Bruce), he launches into a ruthless skit harping on pre-op Jenner’s masculinity, and another in which Gervais undergoes “species realignment”, on the basis that: “If I say I’m a chimp, I am a chimp.” This joke isn’t transphobic, Gervais tells us, but neither does it remotely respect the feelings of those who experience transphobia. It certainly confirms, though, that gender as self-assertion is a fruitful terrain for comedy. And there’s a precious gag, too, about chimp Ricky gibbering at his wife as his house catches fire.

“That’s all we are: we’re just animals,” runs the show’s thesis – somewhat undermined later, in a routine about childlessness, by Gervais’s high-minded scorn of the urge to reproduce. But this is a droll riff, imagining the spoilt little rich kid he refuses to bring into the world, or (deep breath here) the African child he might have adopted as part surrogate son, part manservant.

Personal material notwithstanding, Gervais the wind-up merchant is never far away, gloating about his wealth, preferring Hitler to anyone allergic to nuts. But there’s (slightly) more contemplative material, too, as he laments a “decline” from IRA to Isis, or how social media has amplified the opinions of idiots. If it’s a bit rich for Gervais to complain that “people get in the way” when he cracks off-colour jokes on Twitter, the riff is redeemed by a lofty takedown – with added mime – of an online troll who damns Gervais to satanic sexual assault.

Not for the first time, Gervais footnotes his jokes with little lectures on why no one has any right to take offence. That claim remains contentious: he can still be callous, and objectionable. But for me, he’s outgrown his crasser excesses with this teasing, pugnacious and funny standup show.

source

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...